Для людини будь-якої нації найвищий сенс життя в тому, аби не цуратися свого роду, не соромитися походження, ніколи не забувати рідної мови. Треба шанувати предків, знати їх історію, дорожити корінням, від якого пішло наше життя.

Хіба може вмерти наша мова, багатюща культура? Хіба ми можемо це допустити? Ні! Ніколи!  Є різні люди, різного культурного рівня, і по-різному вони ставляться до мови. Одні розуміють усю глибину значення мови в житті народу, тому дбайливо плекають її і леліють, постійно і невпинно збагачуючи свій словник, фразеологію, образність.  Є люди малоосвічені або й зовсім без освіти, але від природи вони мають тонке відчуття мови.  Є освічені люди, які не дбають про мову: говорять неохайно, суржиком, не стежать за словом.

Та ще гірше, коли людина нехтує мовою свого народу. Нашій мові потрібне широке застосування в усіх сферах життя. А ще – духовна міць і незгасний вогонь любові. Дбати про мову – це справа совісті кожного українця, якщо він громадянин і патріот. Учні Раделицького НВК  люблять рідну мову, не цураються її, дбають про її розвиток і свято шанують культуру українського народу.

22 лютого в приміщенні актової зали Раделицького НВК зібралися всі, кому наша мова  небайдужа. Мистецький проект «Ну що б, здавалося, слова…» представили учні 9 та 6 класів. Юні декламатори: Яцишин Г., Вірт Г., Паук Ю., Гриньців І., Спас О., Савка Т., Пащак А. – продемонстрували на сцені вміння володіти словом, відчувати його найтонші відтінки. По-акторськи перевтілилися в пасажирів швидкого потяга «Львів - Відень» дев’ятикласники Ривко Л., Багдай М., Багдай І. та десятикласник Козак Р. Їм удалося переконати присутніх у залі в тому, що можливості нашої мови незвичайні.

Найбільше запала в душу присутніх «Молитва до мови» Катерини Мотрич.Ніжно дзвеніли дитячі голоси, трепетно палахкотіло полум’я свіч. Фінальний акорд дійства – виконання учнями пісні Т. Петрененка «Господи, помилуй нас».